#уроки_мовы Нас там нєт або феномен сусідського кацапізму Вечоріло. Гнат забивав люльку, міркуючи про життя, жінок та горілку. Однак цікаво воно, міркувати про жінок та горілку, потім знову про горілку та жінок, і знов і знов. Здавалося, ніщо не зіпсує цей чарівний вечір, однак затремтів телефон. - Доброго дня – мовив Гнат - Чтоб ты сдох, нирусский – прозвучало з того боку – Тебе еще за дамбас атвечать, гавно паганое. Лижи анус и не отвлекайся, абама чмо. Цієї миті Гнат все ще думав про жінок та горілку, адже він розумів, що дзвонить йому його рідний син, що знайшов в Московії собі жінку та переїхав туди років десять тому. Адже тіки так йому вдавалося не сперечатися. Жінки та горілка – це добре, думав Гнат, а життя з ними – це ще краще. - Зачем вы нас блокируете? – прозвучало з телефона От нахера я підняв слухавку? Кожного разу кажу собі – останній раз, однак це ж син, рідна кров, я не можу інакше. - Синку, в тебе все добре? - Ебать ты дурак, чмо омерикансое, как там мамка, не сдохла еще? Помнится у нее бриллианты были. - Мати теж тебе любить, синку - Да нахуй нада, мне кредит платить нечем, в жопу любовь Горілка та жінки. Здавалось, що зможе завадити мріяти звичайному українському чоловікові? Так, точно не чергова істерика москальского виродка. Чи думав Гнат, що «виродок» є його власний? Ні, давно вже ні. Він давно вже прозвав свого сина (а може бабка нагуляла?) настамнєт. А що, гарне мелодійне ім’я. Але навіщо він зняв слухавку? - Почему замолчал, фашист? Слышу шкварчит у вас в печи что-то, как никак младенца готовите? Гнату було приємне. «Шкварчить» - пам’ятає, це ж моє найулюблене слово. Знов на нього нахлинули чудові зпогади. Маленький синочок бігає біля хати та кричить «батько, воно шварчить». Однак він знав, що досить. Він знав, що хоче бути Тарасом Бульбою, який зміг, але він все ще не міг. - Синочку, як твоя жінка? Здорова? - Батя, ты заебал, пиздец, какая здоровая, уже в двери не помещается, сука. Гнату відлягло. Жінка – здорова, синочку добре. Регоче. Звичайно регоче, адже це дуже смішно. Спочатку дуже хотілось померти за своє дурне дитя, а зараз смішно, дуже смішно. - Синку, навіщо росіяне нас окупують? - Нас там нет, ты что телевизор не смотришь? Я так и знал, что я не от тебя, дурак! - Від кого тоді, синку? - Хочу от Путина быть! Гнат знову засміявся. Адже син його двохметрова зараза, як і він, а у путіна з будь-якою жінкою був би син вище за нього. Сльози, сльози почали душити Гната. Скільки він не намагався бути веселим, але ж це його син. Йому стало надзвичайно соромно, соромно за те, що є в цьому світі один дурень, який є його. Який «настамнєт», який тільки словом вбиває наших братів. Але Гнат буть сильніший. - Настамнєт, щоб ти здох! - Папа, а как же любовь? Как же мама? Как же бриллианты? - Пішов на хуй, синку - Да ладно, пожалей сыночку, я ж кредит взял, ну зачем ты такой плохой? Гнат кинув слухавку. Через тиждень все село плакало. Помер їх неофіційний староста, наймудріший чоловік. Чому так сталося, ніхто не знав. Знали тільки, що полюбляв він міркувати про життя, жінок та горілку. Мабуть вони його й загубили, хто знає. (с)